повернутися до розділу ФЕСТИВАЛІ


   Леся Олійник
Два дні і дві ночі в Одесі
   Уявіть собі 24-годинний нон-стоп нової музики, розбитий на дві доби. Цей марафон починається пополудні і триває, поки півні заспівають. Далі кілька годин перерви, аби трохи отямитись, по можливості на годину "відключитись". Основне ж - поспілкуватися зі світовими зірками й живими творцями нової музики, з колегами-марафонцями, які за шість років стали твоїми друзями: адже фестиваль відбувається в Одесі уже вшосте, і ті, хто хоч і раз на ньому побував, відмовити собі опинитися у цьому музичновидовищному "колесі" зазвичай уже не можуть.
   Тепер спробуємо домовитись, що таке нова музика і чому саме Одеса-ненька засяла зіркою на мапі сучасного мистецтва Європи. Отже, нова музика:
   це - музика, що з'явилась принаймні за останні 20 років;
   це - музика, написана за новими, найсучаснішими композиторськими технологіями;
   це - музика-експеримент, який дозволяє все, що має право називатися професіональною творчістю;
   це - музика, яка повертає нас до синкретичної творчості: ритм, мелодія (або ж її відсутність), танець, жест, пантоміма, малярство, всі можливі і неможливі звукові та розмовні форми + усе інше. Нині це називають перформанс, інсталяція, візія, трансформація, мультимедіа, спектакль на мить, фігури, тощо, тощо, тощо. Але!
   Але, якщо на фестивалі ви побачите ритуальні інуїтські (в народі - ескімоські) танці, почуєте горловий спів - це теж нова музика, бо ж, гарантую, якщо ви не звідти, то поняття про них не мали. Отож, аутентичне мистецтво віддалених народів теж вписується в концепцію крутого одеського фестивалю. Тим паче, що ця група інуїтських танцівників та перкусіоністів Sikumiut, що прибула на міжнародну музичну тусовку "Одеса 2000", небідно собі проживає у Канаді, на місцині, що має назву Нунавут (Нова земля). Відтак, виконавці аутентичного народного мистецтва свідчать про демократизм, ну, дуже елітарного одеського форуму, який збирає першокласних інструменталістів, співаків, режисерів, композиторів, танцівників, перформерів, художників і на якому основна публіка - молодь, котра реагує відповідно на те, що особливо сподобалось, та невідповідне, що не дуже сподобалось.
   Сьогорічний фестиваль, який оселився в Центрі культури "Україна", що по вулиці Рішельєвській 9-a, знову зібрав зірок. Ось лише кілька з них: унікальний за майстерністю Пітер Шеппард Скарвед з Великої Британії, Соло-Соліссімо якого просто-таки розшаленіло всіх присутніх. А грав віртуоз сольні скрипкові опуси різних авторів, й серед них - талановитих одеситок Юлії Гомельської та Кармелли Цепколенко. Зі скрипалів була ще одна зірка, яка представляла Австрію (хоча народилась і вчилась у Москві) - Скрипкова Леді, Олена Денисова (це вам не Ванесса Мей!), яка залізно тримала весь зал, віртуозно ведучи свій Кончерто-мобіль для скрипки та магнітних плівок: так називався один з творів (уже XXI століття) австрійського композитора Дітера Кауфмана, який виступав у ролі звуко-режисера. Кращий акордеоніст Німеччини Теодоро Анцелотті блискуче довів слухачам, що його інструмент, відомий у народі як баян, теж здатний на виконання найновішої музики. Його підтримав у цьому Іван Єргієв, акордеоніст - одеська зірка європейського масштабу, володар всіляких міжнародних відзнак. І, звичайно, як завжди, між собою змагались камерні ансамблі (публіка віддавала перевагу кожному з них): Accroche Note з Франції, Klangheimlich із Швейцарії, Musikfabrik з Німеччини, Son із Швеції, Traiect з Румунії, фортепіанове тріо з Вірменії.
   А тепер окремо про наші, себто одеські, ансамблі. Навряд чи яке інше місто України має таку високу квоту в сучасній музиці, як Одеса. Судіть самі: Ансамбль сучасної музики Фрески, керований композитором віолончелістом Вадимом Ларчіковим, Камерний оркестр Одеської філармонії, заснований Томасом Мандлем (Німеччина) і очолюваний класним диригентом Ігорем Шавруком, ансамбль Гармонії світу - патріарх нової музики в Одесі, для якого пишуть композитори України, Вірменії, Латвії, Росії, Австрії, США, дует Каданс - з досить дивним, на перший погляд, поєднанням інструментів - скрипка, баян, дует Вюлончеліссімо (подружжя солістів-віолончелістів Ольги Веселіної та Вадима Ларчикова). Для кожного з цих ансамблів пишуть свої опуси молоді українські композитори, передовсім композиторки Одеси Людмила Самодаєва, Юлія Гомельська, Кармелла Цепколенко, Альона Томльонова. До речі, щодо жінок-композиторів: вони теж, як і годиться зараз в Україні, не поступаються мужчинам. Тільки на цьому фестивалі прозвучала крім одеситок, музика киянок Алли Загайкевич, Людмили Юріної, Вікторії Польової, львів'янки Богдани Фроляк. Композиторську "делегацію" представляли також талановиті автори з Литви Вітаутас Германавічюс і Юргіс Юозапайтіс та Антанас Ясенка, які вразили своєю рафінованою витонченістю експресій, наш харків'янин Олександр Щетинський, музика якого уже прописана в Європі, метр зі Швейцарії Рудольф Кельтерборн познайомив Одесу зі своїми творчими фантазіями у виконанні одеського тріо...
   Тепер: чому саме Одеса "засвітилась" у новому виданні найавторитетнішої німецької музичної енциклопедії MGG, тобто Музика в історії та сучасності? Знову ж таки насамперед через квітневі музичні дві доби. Вигадати такий штормовий, ні на що не подібний фестиваль-фентезі (узяти хоча б його сценічний простір - публіка сидить за столиками, при бажанні з напоями, або сидить на підлозі навколо майданчика, оточеного на кшталт курбасівських металевих "риштовань", чи магнетизм музичного часу - вас майже примусово занурюють на годину у приголомшуючу звуко-візуальну ситуацію для того, щоб через десять хвилин перерви накинути на вас медитативні тенета або, навпаки, розважити таким собі ретро-романтичним Еолом). Придумати, отже, такий супер-професіональний за суттю і суперовий парад-модерн могла тільки людина супер-професюнальна і супер-творча. Такою є композиторка Кармелла Цепколенко - тендітна, елегантна, надзвичайно приваблива чорноока вірменка-українка, яку знає не тільки вся Одеса, а й половина (це точно) Європи і трохи далі. Щороку її авторський фестиваль бентежить і дивує новою вигадкою-концепцією. Скажімо, перший робив акцент на мелодрамі, другий - на електронній, мультимедійній та акусматичній музиці, відеоінсталяціях, а також орнітології, яка продовжилась містичним Концертом птахів (на музику кількох композиторів різних європейських країн) наступного, третього, фестивалю.
   Форум 2000-го звернувся до особистості, до аспектів її світосприйняття. Кожна частина фестивальної стрічки прокручувала своєрідні візії: "соціальні" - інсайт, вегетація, трансформація; "психологічні" - переміщення та зсуви плей-офф; "фізіологічні" - мобіліс, голос шуму; "філософські" - медитація, трактат, псалом. Відповідно Кармелла відібрала твори, наприклад, Треба розбити Я, аби стати Воно Віолетти Дінеску, Садок насолод Еріка Тангі, Харизма Яніса Ксенакіса, Експресія Вітаутаса Германавічюса, Мрійна музика Рудольфа Кельтерборна.
   Вочевидь, що нову музику, як і романтичну й імпресіоністичну, теж вельми хвилює тема гармонії Людини і Природи. Відтак говориться про це іншою, новою, часто експериментальною, мовою. Фестивальну музику цього року заполонили сюжети й картини природи, наприклад, Сім небес С.Меліна, ...гербарій... музика спогадів... Ю.Гомельської, Тіні й привиди Л. Юріної, Нічна музика Ю.Юозапайтіса, Човен А.Загайкевич, Післязвуки Р.Шонталь etc. Але найбільш наочно це продемонстрували Звукові пейзажі музичного перформера з Нідерландів Мартіна Грюневельда. Уявіть собі гігантський вертикальний дерев'яний ксилофон-драбину, що його клавіші правлять водночас за східці, по яких віртуозно лазить людина, аби видобути чималими палицями потрібний тон. А поруч стоїть чудернацький пристрій - резервуар з коловоротом, з якого ллється вода, приводячи в рух два молоточки, що б'ють у барабанчики. І це ще не все: за третю перкусію править такий собі млин, вітрила якого наповнені залізними пластинками. Приведені в рух, ці натур-інструменти видають на-гора казкові ритмо-звуки, які Мартін Грюневельд має між собою узгодити: тому й мусить мотатися між ними, стежачи за їх роботою. Така собі проста філософія - Людині слід тільки пристосуватися до Природи, не силуючи її, тоді вона отримуватиме таку сонорно-візуальну насолоду, яку отримали ми, присутні, під час цього живописного чаклування. Можливо, ця витівка Грюневельда підказана йому вчасним прізвищем, яке в перекладі означає Зелений ліс. Переконана, що не випадково на коду останньої ночі фестивалю Кармелла обрала цей перформанс (його назва "Музика, що на неї дивитися, об'єкти, що їх слухати") та Паганігілізмо для скрипки та 8-канальноі магнітної плівки Д.Кауфмана. Перший склад назви твору - від Паганіні, концерт якого у новітньому звуковому вбранні став ностальжі-ремінісценцією краси, гармонії, мелодії, всього що пов'язано з романтичною музикою.
   І наприкінці про організацію фестивалю. Відкрита для всього талановитого і незвичного, Кармелла дасть фори чоловікам у вирішенні не тільки творчих, а і організаційних питань. Не вам розказувати, у що обходиться сьогодні таке міжнародне дійство. І тільки фанатична відданість новому мистецтву, творча енергія рухають по висхідній її фестиваль, який вона вигадала, сидячи якось влітку на своїй дачі серед винограду з диригентом і професором Вищої школи музики Фрайбурга Бернгардом Вульфом, який став незмінним президентом "Днів і ночей", сама ж Кармелла - його художнім директором. Тільки впевненість, що мистецтво існує, допоки існує життя, переконання, що українська сучасна музика теж має повне право на місце під світовим музичним сонцем, допомагають щовесни підняти вітрила фестивального парусника. Кармеллі повірили і підтримали ті, хто справді дбає про свою національну і взагалі культуру: Міжнародний фонд Відродження, австрійський Kultur Kontakt і Посольство Австрії в Україні, швейцарський фонд Pro Helvetia, Французький культурний центр в Україні, нідерландський фонд Gaudeamus, Шведський інститут, Гете інститут, Британська Рада в Україні та багато інших, як бачите, іноземних інстітуцій. Незмінним партнером фестивалю є також Одеська консерваторія, подяка також обласній і міській держадміністраціям та тому національному виробнику, який, можливо-таки, відродить славне ім'я Меценат. Ясна річ, навіть Кармеллі самій не завести потужну фестивальну машину. Але у неї є класна команда, яку очолює постійний директор фестивалю Олександр Перепелиця - однодумець, соратник у музиці й в житті, допомагає їм їхній Сашко Перепелиця-молодший, який до того ж пречудово зіграв з Юлею Кононенко, Тетяною Кравченко, Вернером Баро з Німеччини вельми дотепну фортепіану п'єсу на вісім рук Фрідемана Шмідт-Міхау (Німеччина).
   І тепер вже на самий кінець: ходять чутки, що наступний фестиваль уже підтримає наша рідна державна інституція - Міністерство культури і мистецтв України. Через ліве плече... трічі. Хай щастить фестивалю!

top of document